20/01/2011

Мої звірятка


У кожного з нас в житті є або був чотирилапий друг. Нехай навіть це був дворняга, який вас зустрічав вранці по дорозі в школу, і ви потайки з кухні тягали йому ковбасу.

У дитинстві у мене був собака. Папа подарував її (це була дівчинка), коли мені виповнилося десять років. Я завжди думала, що це буде біла болонка або йоркширський тер'єр, наприклад. Уявляла, як він буде спати на подушечці, як буду робити йому зачіски. І тут тато протягує мені руку, а у нього на долоні маленький клубочок, який і на пса не був подібний. Це була моя Міка.
На жаль, її фотографії у мене немає, всі залишилися вдома у батьків, тому це фото з інтернету. Але вона як дві краплі води схожа на мою Мікушку. Така ж маленька, такі ж оченятка.
Нещодавно в коробці зі своїм рукоділлям я виявила дві незакінчені вишивки. На них зображені кіт і  пес. Напевно тоді я не знайшла їм застосування, тому й відклала. А сьогодні я зшила дві невеликих подушки. На одній - кокер-спанієль. Її звуть Джессі. Мій брат купив її для своїх донечок. На іншій - кіт Семен. Такий красень уже років 15 живе з нашою нянею.

Розмір кожної подушки 40х40см. Вишиті вони за схемою з журналу Сюзанна. Кожна з них буде подарована: Джессі - моїх племінницям у Скадовську, а зеленоокому коту найкраще житиметься на дивані у няні.

А Мікі моєї давно немає, зате вже років вісім у нас вдома без упину цвірінькає пара хвилястих папуг Василь і Ромашка й час від часу їх дітки.
До речі, нещодавно в Іспанії відзначали День Покровителя домашніх тварин - День Святого Антонія. Щорічно в цей день по всій країні відбуваються святкові процесії, на яких господарі в супроводі своїх собак, кішок, коней, ослів, барвисто прикрашених стрічками, плюмажами і дзвіночками, ходять навколо храму перед тим, як священик благословить їх. Я думаю, ми б теж могли додати до свого календаря цю святкову дату. :-)