Рефлексії по Лоенґріну

Мудра жінка будує свій дім, а безумна своєю рукою руйнує його.

(Приповiстi 14:1)

Робіть усе без нарікання та сумніву…

(До филип'ян 2:14)

Опера "Лоенґрін" Ріхарда Ваґнера особисто для мене стала найбільш очікуваною оперою. Пам'ятаю свою радість, коли у серпні на відкритті театрального сезону на площі перед оперним оголосили, що в репертуарі театру з'явиться ще одна романтична казка.

В Google я віднайшла короткий зміст вистави, переглянула декілька постанов інших театрів світу. Знайома з талантом наших художників-декораторів, моя уява малювала ландшафти небаченої краси. І коли, врешті решт, на сторінці театру оприлюднили афішу і перші світлини з репетиції, я була приголомшена: жодного натяку на мальовничі пейзажі та розкішні середньовічні костюми. Через це навіть свідомо пропустила здачу вистави та перші дві прем'єри. Але цікавість таки опанувала мною і я придбала квиток на третю прем'єру.

Відкривається завіса. В глядацькій залі зависла тиша: не розуміючи спочатку, що відбувається на сцені, глядач зачаровано спостерігає за дійством, декораціями, несподіваними образами дійових осіб. Перше мені здалося, що режисер навмисно хотів підкреслити казковість сюжету такими костюмами, часом кумедною поведінкою головних героїв, а вся сцена - це така собі коробка, в якій оживають іграшки.

Але чим далі, тим більше я розуміла глибокий зміст опери. Майже в кожній репліці згадка про Боже благословення, молитва та благання, звернення до Всевишнього за порадою у важкий час. І нарешті я почула ключову фразу Лоенґріна: Бог дав нам щастя жити у мирі та перебувати у радості, а замість цього ми, не довіряючи Йому, перебуваємо у сумнівах і у такий спосіб мучимо себе. Сподобалося, як у другій дії було показано мізерність нашої душі, коли вона переповнена докорами, заздрістю, лицемірством, гнівом, недовірою.

Музика Ваґнера емоційна, пристрасна, велична, часом волосся на тілі стає дибки від того напруження. Не бійтеся цих чотирьох з половиною годин: Вам даровано неперевершену гру оркестру.

Вважаю цю інноваційну постановку геніальною та найкращою для розуміння сучасного світу. Час невпинно йде, немов ті лопаті вітряка, який ні на секунду під час вистави не зупинився, не уповільнився і не прискорився. А людство так і перебуває у сумнівах, перетворюючи своє існування на божевілля.

Дякую за Ваш талант!

*****

Фото зі сторінки Львівської опери.